PauL's blog

1 вересня 2002 стою я на майдані біля 4 корпусу політеху, весь такий при параді, ніби женитися зібрався, кругом купа таких же самих абітурієнтів лупають очима дивлячись навколо і у всіх напене думка: "Що я тут роблю?, воно мені потрібне?, той політех?" Пройшло 5 років... я так і не можу точно відповісти на це питання, та все таки думаю що ці 5 років я провів не даремно, навіть якщо я і не досяг всього того , що планував у ці дні посвячення у студентни, все таки цей проміжок часу назавжди залишиться одним з найяскравіших моментів мого життя... Я зустрів багато друзів, з якими пережив веселі і не дуже моменти, я навчився жити в сучасному світі де по великому рахунку панує суцільний хаос... Сьогодні можна сказати закінчується ця сторінка мого життя, я ще студент і буду ним (надіюсь ;-) дето до грудня цього року, але це вже не те , вже не буде пар з одногрупниками,з якими я ділив і радість і горе, вже не буде прогулів, не будемо дружно думати над тим щоб то таке "навішати" викладачу щоб він нас відпустив, не будемо перексерювати один в одного конспекти.. їх просто вже не буде.. Зараз в нас почалась остання сесія після неї.. після неї ми вже тільки офіційно студенти, на папері, а насправді.............
Якщо чесно, я сумую за цим часом, але з другої сторони ще раз пережити це все я б не зміг, я вже ніколи не зможу стати першокурсником, напевне просто виріс ;-) Ну все, вистарчить про сумне, краще розповім про нашу останню пару, вірніше розповісти не зможу, бо я на неї так і не попав (ну не можу я всже сидіти на парах цілих 90 хв, просто фізично не витримую :-), тай я вже не першокурсник, в якого одна мета - здати сесію, а в мене і робота і особисте життя ;-) і ще багато чого ;-), але це не завадило нам перенести цю пару на більш пізній час, десь так на годинку 21 і проводилась вона не в авдиторії а в зовсім іншому місці, думаю Ви й так здогадуєтесь де ;-), присутність звичайно була не дуже :-(, але зібралися самі-самі. Розказувати що там відбувалося - марна трата часу, там потрібно було бути. І не треба зразу ж уявляти купу "смертельно п'яних" людей, в нас все було культурно, просто згадували найцікавіші моменти нашого студенського життя. Продовжували святкування на вулиці Потім пройшли по місту, можна так сказати прощалися з містом в ролі студентів, такими як сьогодні нас Львів вже не побачить ;-), я не в тому плані такими "врєзаними" бо ми всі були як огурчики ;-), а в смислі студентів в самому прямому значенні цього слова. Люди обертались і не розуміли, чого ми такі? - дорослі люди , а поводяться як діти, а ми просто згадували перший курс, своє , можна так сказати, студенське дитинство ;-)
Закінчилось все за більярдним столом де ми дружно пробували попасти шаріками в лузу.... щось не дуже це в нас виходило, напевне були дуже втомлені ;-)
От і все... більше в нас не буде пар, але що нам заважає й надалі залишатися студентами, може не такими безтурботними як досі, та це не головне, головне не забувати - КИМ МИ БУЛИ... прямо так як у відомій пісні Бумбокса.

Мда.. Давненько я сюди не заходив. Тре трошки рухатись з мертвої точки. Думаю, що "життєвим подихом", для блогу буде розповідь про мою поїздку в Карпати.
Планувалась вона давно, але реалізувати вдалось лише на прикінці травня, хоча думаю це і є найкраща пора для подорожі у наші рідні Карпати. Отож поїхали... Вірніше перед тим як їхати треба було оприділитись з ким їхати і з чим ;-). Під першу категорію попали двоє моїх одногрупників Олег (Олько) і Надя (Надюша :-), вони і були основними організаторами, на їхні плечі звалилась вся організаторська і забезпечувальна робота (планування маршруту, розрахунок корисного грузу на людину і тому подібне ), я в цей час тільки чухав потилицю і думав: "Блін, а де мені взяти рюкзак щоб помістти в нього увесь запланований груз". Виручила сестра, яка ас в таких походах тому забезпечення в мене було повне: рюкзак, спальник, карімат, гірські палиці, ліхтарик, це не говорячи що в рюкзаку в неї були заховані аптечка, дощовик, вітровик ;-), сухий спирт (для багаття) і навіть рідний прапор (щоб гордо розгортати його на підкорених вершинах), думаю, якщо б гарно поритися можна було б відкопати в ньому і вогнегасник, самурайський меч і АК-47, типо для самозахисту :-)
День від'їзду
Їхали ми 23.05 погодка в той час була просто супер так що все повинно було пройти на відмінно. Перші труднощі стались коли я "звалив" на плечі свій наплічник, вірніше туда його висаджувала вся кімната, о тоді я відчув що життя не таке вже безтурботне, думаючи про вершини, які нам потрібно підкорити - кидає в холодний піт, але відмовлятися навіть і не думую. Друга несподіванка чекала коли я побачив наплічники двох дівчат (Надюші, а такоє її подружки Оксани), вони були більші аніж мій.... От тобі і маєш, от що значить не звик до грузу на плечах :-), щоб не падати назад і не червоніти перед дівчатами всю дорогу приходилось притримуватись будинків і парканів, а там де їх не було нахилятися вперід щоб не завалитися на спину, та ще більше мене вразив наплічник Олька - він був просто мега-великий ;-), правда дивлячись як хвацько він з ним тупає , складалось враження що йому в радість така гора за плечима ;-)
В поїзді, який виїхав зі Львова 15:20 ми ще раз перепакували наші "валізи", щоб правильніше розподілити вагу (Фото1), мені для цього прийшлось скористатися ногами щоб краще затрамбувати усі свої пожитки і після чого рослабон... Їхати 7 годин так що за той час можна так сказати "малися дуркою ;-)" , а додатково я і Олько ще "жахнули собі пивасика" після чого однозначно вирішили що так як хоробрості нам хоч відбавляй , то треба підкоряти щось потужніше аніж Карпатські гори, наприклад Гімалаї, а загалом в поїзді було весело, компанія зібралась весела, людей в вагоні мінімум, так що ми просто насолоджувалися останніми годинами більш-менш цивилізованого життя, а то в Карпатах людей ми не скоро побачимо.... Кінцевим пунктом нашої залізничної полорожі стали Микуличі, в якому ми попробували свої сили в носінні наплечників , тобто при повному спорядження пройшлись через усе смт, щоб поревірити як ми будемо триматися з таким грузом, тест пройшов нормально, всі залишились живі, от тільки на кілька сантиметрів я напевне став нижчим ;-). Першу нашу ніч ночували на границі дикої природи і цивилізації, на поляні з однієї сторони якої гірська бурхлива річка і автомагістраль, з другої крута гора біля підніжжя якої проходила залізнична колія і коли вночі по ній проходив потяг враження було таке, що зараз він проїдеться пряменько через нашу палатку, на щастя це всього слуховий обман... P.S. А в спальнику досить приємно спати, приїду подумаю над тим щоб замість матраца постелити спальник з каріматом ;-)

День Перший
Розбудив нас Олько дето в 07, так як він єдиний знає наш маршрут, то автоматично отримав права лідера, в обов'язки якого якраз і входить планування наших підйомів і відбоїв (це я зараз так з тим погоджуюсь а в той час мені так і хотілось запустити в нього чимось важким, та на мій жаль , а на Олькіну радість під рукою не було нічого подібного). Скажу чесно перший ранок в Карпатах був жахливий, міський організм пручався, не хотів підніматися раніше 10 години, час, коли я зазвичай піднімаюся у Львові, пальці відповлялися слухатись тіла і тихенько шуршали у траві у пошуках кнопки Power від комп'ютера, а в думках літали лінки сайтів які можна було б відвідати...але природа взяла верх, свіже повітря вивітрювала усю місюку суматоху, а гірські запахи поступово очистили мозок від думок загнившої цивилізації ;-) Дивлячись на обляччя інших членів команди, розумів, я не один такий, тільки Олько задумано крутив в руках компас шукаючи потрібну сторону світу, в мене складалося таке враження що він вирахував у своїх розрахунках навіть сьогонішній настрій, принаймні поводився він так ніби все так і має бути ;-) Для розминки ми знову спершу пройшлися по горизонтальній дорозі, правда на відміну від вчорашнього дня , сьогодні це вже не був асвальт, та ми не зветрали на це уваги, задерши голови і відкривши роти усіма своїми органами і почуттями хотіли як найбільше впитати дикої карпатської природи...Додам що маршрут наш почався з "Карпатського національного парку". Перше що вражило це тишина, вірніше своїх звуків там не бракувало (спів птахів, шелест смерек, гул води), але воно все так гарно поєднувалось що здавалось хтось витратив купу часу програмуючи цю гармонію, радувала і повна відсутність людей і взагалі будь яких признаків цивилізації. Одним словом благодать... ;-). Тривала наша єйфорія недовго, незабаром ми вийшли на дачу...Мовчу чия... ;-) Думаю й так ясно хто в нашій країні можє спокійненько будувати дачі в Національних парках...Добре що карпатьська природа навіює тільки приємні думки і ми швиденько забули і про дачу і про те що десь їздять машини, перед нами були тільки дикі і в той же час прекрасні карпатські гори...
Першу зупинку, а вірніше привал зробили біля невеличкого водопаду (Фото2 з ліва на право Олько, Надюша, Я) де і поснідали, а також вперше розвели багаття, з ним правда прийшлось трохи повозитися , врятував нас Олько, який напевне відвідував курси "Розпалювання багаття в екстремальних умовах" вірніше не розпалювання а роздування оскільки щоб зварити наш сніданок він добряче дув у вогнище, так що щоки в нього стали діставати до плеч, втомившись дути почав махати каріматом, це звичайно виглядало смішно, але пізніше ми з вдячністю дивилися на нашого універсального Олька завдяки, якому вдалось поснідати, а сніданок на свіжому повітрі біля багаття, це просто клас...
(Фото3 Початковий процес розпалювання багаття. Я розпалюю, Олько заготовляє дрова. На майбутнє: НІКОЛИ І НІКОМУ НЕ РАДЖУ ПІДХОДИТИ ДО ОЛЬКА БЛИЖЧЕ НІЖ НА 10м. КОЛИ В ЙОГО РУКАХ СОКИРА :-) Після ситного сніданку всіх взяла лінь, хотілось лежати на сонці і загаряти, якби не Олько і його сокира, напевне ми б нікуди так і не зайшли, а так наплечники в руки вірніше на плечі і вперед, у світле майбутнє, а точніше на вершину гори де значно світліше аніж у лісі що біля підніжжя. О тут і почався найважчий участок нашого маршруту, вийти потрібно було на вершину хребна, а добиратися до неї приходилось через справжні дебрі з дерев і різних кущів. Спершу ми звичайно йшли по нормальній стежитці, але Олько не зміг нормально дивитися на те як ми легко піднімаємся в гору, вирішив скоротити і завів нас в справжі дебрі, такі що нічого не було видно не то що з усіх сторін , а навіть і з верху, а якщо ще врахувати що на наших плечах " речова гора", а в крові ще циркулює пиво і всілякі інші нехороші речовини цивилізованого світу, можна зрозуміти, що опинилися ми в по... ;-), а вилізати з неї вирішили через Олька, зрозумівши це Олько зразуж з допомогою компаса і чиєїсь мами вирахував правильний напрямок і вже ского ми знову топцяли по чомусь що хоч трошки нагадувало стежку, Олько звичайно потім виправдовувався, що це все входить в програму подорожі, тільки чомусь всі мало в це вірили ;-). Нарешті ми вийшли за межу лісу, це ще не вершина, але вже навіть звідси відкриваються прикольські краєвиди і йти потрібно не поякіїсь непонятній поверхні, що поєднує каміння, коріння і різноманітні колючі рослинки, а по гарнесенькій зеленесенькій травичці ;-). За цей підйом з неме вийшов весь алкогось який накопився в тілі за n-ну кількість років , а також уся радіація і інші шкідливо-небезпечні речовини і повстав я на горах в новому тілі - весь мокрий, брудний, подряпаний, покусаний, але сповнений неймовірною позитивною енергією, якої вистарчило б на невелику атомну електростанцію ;-) От після цього моменту почались тільки приємні хвилини, тіло заряджене позитивом і цілющим повітрям а навкруги тільки гори, гори і ще рах гори, наші діалоги звелися тільки до банальних фраз типо:"Я гребу, Мотати мій лисий череп, Перебувати в статевих стосунках торохкотіти, Єххх, Аххх, Во б..", якими ми пробували виразити ту нейморірну красу що була перед нами, один Олько нічого не помічаючи продовжував вивчати карту, напевне шукаючи на ній якісь дебрі куди б можна було нас завести ;-)
На цьому хребті ми плавно перейшли в національний заповідник Горгани. Що характерно для цих гір, вони хоч і не високі ж 1700м., але зате суцільно вкриті камінням, таке враження що хтось його спеціально тут порозкидав, бо хоч воно лежить тут не одне століття й надалі залишається гладким без всіляких мохових наростів, йти по ному одне задоволення - кожен крок це заряд адреналіну, бо однин неправильний рух і ломаєш ноги в 5 місцях, трошки воно песимістично звучить але так і є камінюки такі що мама рідна, а який з них краєвид прогладається і додати ясну погоду до того всього..., в цей час виникала думка залишитися тут назавжди :-) (Фото 4 Ми на Горганських каміннях, зразу ж за нами урвище) Далі було ще цікавіше ми знайшли сніг... (Фото 5 з ліва на право Надя, Я, Оксана дуріємо на снігу) Незнаю для інших, а для мене бачити на початку літа сніг - чудо то треба було бачити як я "дурачився на снігу ", правда він був мокрий і трошки чорний, але факт залишається фактом, я бачив сніг літом ;-)
Ще кількасот метрів і ми на вершині. Гора називається Синяк, висота всього 1670 м. але які там прикольські краєвиди, тай сама гора цікавезна тим що покрита камінням (Фото 6 Ми на вершині. Над нами національний стаг, починаю розуміти свою сестру чого вона таскає в рюкзаку прапор, відчув себе істиним українцем). Наступний маршрут пролягав по хребту до наступної вершини - Малий Горган, трошки нижча за Синяк, зате має форму піраміди і боки набагато крітіще що ще краще створює ілюзію неймовірної висоти, коли я це пишу, єдине що мені бракує так це те що я не можу повністю передати всю ту красу яка тоді відкрилася перед нами... (Фото 7 В такі хвилини хочеться щоб час зупинився...) На цьому наш денний похід закінчився, ще було екстримальне спускання з гори, знову ж таки Олько закомандував спускатися майже вертикально вниз і знову ж таки по каміннях, я ніколи не думав що спускатися буде важче аніж підніматися, наприкінці подорожі ноги просто підкошувалися, стояти я вже не міг, просто зразу ж падав, єдиний вихід продовжувати йти, та це все було варте того щоб потім зупинитися на полонині, поставити палатку і попиваючи коньячок при багатті насолоджуватися заходом сонця вірніше бачии як від заходу сонця вершини гір спершу запалюються наче свічки в оранжевий колір, а потім повільно гаснуть і тишина.... сьогодні ми так і не зустріли жодної людини хоча пройшли 35 км. Заснули миттєво, не заважало навіть стандартне бурмотіння Олька, який за звичкою розказував нам плани на завтра ;-)
День другий
Прокинулися ми як не дивно рано ближче до 08, я чогось думав що після вчорашнього походу спати буду як мінімум до обіду, але правильно, для чого спати коли навколо така красотища ;-) та все таки вирішили сьогодні зробити розслабон, вірніше не ми всі, а конктретно Олько, який провівши розрахунки дійшов висновку що оскільки ми й так знаходимось на висоті можна спуститися знову до підніжжя щоб пізніше знову дряпатись на верхівку гори (Фото 8 Ось ми відпочивші і веселі стоїмо поки на вершині, але через кілька хвилин світ вже не здавався нам таким милим...:-) Олько знову не зміг нормально дивитися як ми хвацько спускаємось з гори тому знову вирішив скоротити шлях і повів нас напряму, а вірніше напролом щерез усі гущі карпатського лісу в якому ще зовсім не давно гуляв буревій (Фото 09 От такі от ліси...) Мда..ліси просто супер - йдеш і нічого не видно спереду, суцільні хащі утворені з сухих гілок і кущів, я звичайно як істиний джельтельмен пропустив дівчат вперід ;-) от тільки чогось сам не знаю чому вдячності від них не отримав за такий милий жест ;-), хоча першим всерівно йшов Олько, таке враження що йому подобається коли гілки тицяються в обличчяа за шию симплеться суха хвоя, чудак все таки Олько... ;-), але поганого про нього нічого не скажу, він прямо як любий батечко то карає своїх діточок , то пряниками годує ;-), веду я це до того , що скоро ми все таки вибралися з джунглів і мандрівка стала набагато приємнішою, особливо коли прийшлося йти по берегу гірської річки, яка з невеличкого струмочка дуже швидко переростає бурхливу річищщу, а взагалі в Карпатах дуже специфічні ріки, річки там утворюються просто на рівному місці, а вірніше на голому камінні, скільки разів вже майже не вершині ми зустрічали джерело, тай ще вода в кожному по особливому смачна, Олько аж замучився вихваляти кожне наступне джерело говорячи що такої смачної води він ще не пив, хоча так воно і є після "Львівської хлорки" карпатьська вода здавалася просто "цілющою". На березі однієї з таких рік ми і зробили обідню перерву, (Фото 10 ) яка плавно перешла в вечерю, нікому просто не хотілося нікуди йти, а хотілось просто лежати на гарячому камінні зануривши ноги у бурлячі води карпатської річки, з якої не боячись всілякої зарази можна було брати водичку для пиття, ну звичайно не там де ми занурили наші ноги (та й ще після дводенної подорожі ;-). Якби не гроза ми б напевне і заночували там, а так прийшлось пербиратися у вищі місця так як гірські ріки дуже часто люблять розливатися під час дощів, і в результаті ми б могли проснутися зранку разом з нашою палаткою у зовсім іншому місті ;-). Ночівку організували на перевалі "Столи" де з однієї сторони заповідник Горгани, з другої полонини, серед них і найвища в Карпатах, а зовсім недалеко від нас курорт Буковель, була б зима можна було б покататися, а оскільки снігу вже немає, то можна просто походити по росі - відчуття від такої ходьби неймовірні. Вночі знову довго сиділи біля багаття згадуючи всі українські пісні і попиваючи коньячок єдина погана новина за сьогодні це те що коньяк закінчився - торба...
День третій
Вчора була гроза а сьогодні безхварне небо. Да... погода теж тут якась неправильно прекрасна ;-). Сьогодні за планом Олька ми знову деремося в гору, правда весь похід буде проходити не по каміннях і не по дрімучих лісах, а по м'якенькій травичці.Так що йти по такому рельєфу було одне задоволення, і не будь то полонина якщо б ми там не зустріли пастуха з отарою (Фото11 Я думав що отари буваю тільки в казках, я помилявся... Там і пастух правда прикритий якимось гілками, шифрується напевне.. ) Ближче підійти ми так і не ризикнули через Бровка який побачивши нас зразу ж виконав свій прямий обов'язок почав брехати, тобто гавкати, ми вдали що злякалися і поміняли азимут свого руху в сторону від ворожнечого Бровка. Сьогоднішній маршрут не такий довгий тай не важкий тому часто робили відпочинки щоб всеціло насолодитися краєвидами (Фото 12 Ми на відпочинку З ліва на право: Олько, Я, Надюша, Оксана). Сьогодні можна сказати найлегший день маршруту, коротка дистанція як вчора і прикольські краєвиди як першого дня, особливо стало прикольсько коли нас почала навздоганята гроза, вже знаюси що таке карпатські грози ми пошвидше "покотилися в низ", правда вершину, а точніше найвищу точку, найвищої карпатської полонини ми все таки підкорили (Фото 13 За спиною в мене наш національний стяг, який я ще на початку дня повішав на "дрючок", добре що не було дерев а то б до кінцево пункту прийшов без прапора і без дрючка :-), а загалом сьогодні я цілий день ходив з таким громовідводом (для кращого звязку з космосом :-), правда як почалась гроза - втікав я від неї самим першим, а то можна було б спіймати таку "передачу" блискавкою, що мало не здасться.
Нарешті ми добралися до цивилізації, так не звично бачити людей і всі інші признаки цивилізації, зразу ж і зустрілися з труднощами:"Де поставити палатку", всі рівнинні місця огороженні, а розкладатися на схилі гори... щось не дуже хочеться вночі скочуватися донизу ;-), тому після невеличкого демократичного голосування одноголосно вирішили тишком-нишком заникатись на якомусь городику, що успішно і зробили, надіюсь хазяїн не дуже образиться за витоптану траву в радіусі добрих 30 м, зате ми вичистили річку від всілякого деревяного мусору, оскільки розпалювати багаття було нічим, це ж все таки не ліс. (Фото 14) Тут ми вирішили зробити і серйозний відпочинок так як завтра вже не ніженьками топати не прийдеться а культурненько кататися в маршрутці, правда дивлячись на дороги культурно покататися нам навряд чи вдастся ;-) Добре що в селі був магазин де ми змогли поповнити запаси коньячку, вірніше так як коньяку там не було прийшлось робити його самостійно - змішувати горілку і вино, а для кращого ефекту запивати це все томатним соком, "горючка" получилась та що треба, так що ми ще пів ночі "культурно відпочивали" з танцями, співами, феєрверками (підкидали запалені дрова в небо), які чуть не закінчились спаленою палатко. Ще організовували конкурс "Хто ефектніше занурить голову у воду". Я переміг, правда змагались тільки я і Олько ;-) Все дійство закінчилось боротьбою у палатці, де змагалась команда дівчат, гравців водного полу (Надюша і Оксана) і команди хлопців... просто хлопців - результат - бойова нічия (Я, з Ольком трішки піддалися ;-)
Наступний день - прощання з горами. Аж сумно стало. Але для чого сумувати можна ще раз сюди приїхати, що я і планую зробити найближчим часом. Що з того вийде - побачимо, а наразі я надзвичайно вдячний Надюші і Ольку які взяли мене в цей похід де я відкрив ще один спосіб активного відпочинку.
Поки все , думаю в найближчі дні описати справляння свого Дня народження, писати ж про щось треба , щоб блог не простоював ;-)
P.S. Звіняйте за помилки ;-)

Ото я дожився, замість того щоб готуватися до наближаючої сесії, я вирішив зайнятися похоронною справо, і так для початку попрактикувався на своєму співжителі
Одним словом поховав як має бути, навіть вічная пам'ять заспівав :-)
Якість фото не дуже - руки траслися від жалю, що відходить така людина :-)

Думаю всі знають що то за свято і з нетерпінням чекають на нього.Особисто я навіть жалію за тим часом коли глибоко вірив в чудеса, вірив, що подарунки справді приносить св. о. Миколай, жаль що тепер це не так :-(, але є і хороша сторона , тепер і я можу бути в ролі доброго Миколая, сам приносити подарунки, і потім насолоджуватися зробленим ефектом.
...але Миколай існує, хоч я його і не чекав, він прийшов... і ще подарував мені футболку з цікавим написом: "Дякую Тобі Боже, що я не москаль" :-)
ну і куди її мені тепер одягати???

Наштовхнувся я сьогодні в Інеті (Інтернет я завжди пишу з великої літери :-)) на щоденники знайомих, цікаво пишуть, аж жаба задавила що я так закинув своє дітище - тре потрошки відновлювати блог, а то аж робиться соромно за себе :-), тим паче що й писати є про що, життя ж таке цікавезне... от тільки я лінивий ;-)


...треба мінятись

Недавно почув одну прикольну композицію "The Joint Rollers Jedi Cafe" (правда невпевнений чи чи це справді її реальна назва :-) Музика на індійський мотивчик, під час її прослуховувавання так і хочеться розкурити собі в кімнаті здоровенний кальянчик :-), а загалом вона наштовхує на позитивні відчуття.
Опісля в просторах інтернету я наштовхнувся на ще одну прикольську загогулінку :-) - синтезатор індійської музики. Річ проста в користуванні та з достатньою кількістю можливостей для реалізації Ваших музикальних талантів.

Залишилось менше 10 годин до того моменту, коли я стану солдатом... З однієї сторони це буде звичайна, формальна процедура - читаю присягу, урочисто марширую по плацу і все... можна продовжувати жити звичайним "штатним" життям, я ж всього офіцер запасу, я навіть ні разу не одягав форму, ні разу на практиці не командував військовослужбовцями, і весь мій офіцерський стаж - це сотня годин теоретичних занять і магазин вистріляних патронів... Одним словом життя моє ніяким чином не змінилося.

Я готовий стати солдатом!!!

Радість з неба нам являє,
Паска красна днесь вітає,
Радуйтеся щиро нині -
Бог дав щастя всій родині,
Бог дав радість нам з небес -
Христос воскрес!
Христос воскрес!

Раніше я описував свої відвідини в театр і ділився враженнями щодо перегляду вистави, тепер я хочу поділитись ще одним корисним відкриттям для мене, а саме зустріч сонця або просто зустріч нового дня...
Так вже склалося що пік моєї розумової активності припадає на нічну пору дня, через що я пізно іду спати і відновідно пізно просипаюсь, саме тому я майже ніколи не бачу сходу сонця :-(. Вихід з такої критичної ситуації простий - потрібно ще довше не спати :-) і тоді... тоді ви побачите весняне чудо, от тільки і не надійтесь що я розповім що собою являє це "чудо", його потріно побачити самому...
Є і негативна сторона - оскільки тепер спати я йду тільки з сходом сонця - для мене перестало існувати таке понаття як "перша пара" - я її просто просипаю (другу взагаліто теж :-), але я не жалію, такі "припадки" в мене бувають тільки весною, а вона не вічна, тай хіба пара замінить передсвітанкову тишину, перші співи пташок ну і сам епогей світанку - схід сонця?
P.S. Знаю, це дивне хобі - зустрічати схід сонця, але ви спробуйте може і вам сподобається ;-)

Ось і закінчились веселі модульні дні, ну як говориться : "Хороше триває не довго". Хоча звичайно зі мною можуть бути і не згідні - все таки модулі це не коники з "певного метеріалу :-)" ліпити, а серйозні тести, та вони залишились позаду, трошки навіть скучно без них, вони ненадовго, але все таки внесли свої позитивні зміни в моє, та й думаю і у ваше життя... Ну що ж, життя на цьому не закінчується, можливо навпаки - починається нова сторінка, а якщо ще додати , що весна прийшла... :-) Одним словом - ПОРА РОЗВАЖАТИСЯ!!!
...от тільки пивасько доп'ю і зразу ж почну ;-)

Вони прийшли несподівано... Усі знали, що вони прийдуть, та ніхто не чекав їх так скоро... Своєю присутністю вони поламали усі наші плани... Вони змінили наше повсякденне життя... МОДУЛІ... Закінчилось веселе життя, повіяв перший чорний вітер - знак, що чорна сесія все таки жива і вона не за горами. КРАНТИ...

Скучно??? Ну тоді можете провірити свою рекцію. Особисто я ніяк не можу вийти на другий рівень (напевне вже старий :-), а от Ви молоденькі хлопці і дівчатка можете спробувати... Отож клікаємо ТУТ і починаємо...Якщо флеш у вас не запускається значить у вас не має macromedia flash player :-( Хто зможе досягти 2 або перший рівень - ставлю пивасько (або шоколадку), правда потрібні докази :-) у вигляді скріншоту. Enjoy!

Ви не повірите... Я був в тетрі. "Ну і що тут такого?"- скажете Ви. Як то що? А коли Ви були там останній раз? Думаю що більшість скаже: "дуже давно" або "взагалі там ще не був" :-) От тобі і маєш ... В нас шалений і хаотичний час, час новітніх інформаційних технологій для театру вже майже не залишилось місця. А жаль... Там є на що подивитися. Звичайно Ви там не побачите різноманітні кіношні спецефекти, кроваві перестрілки і надреальні перегони на супер машинах, але заряд позитивної енергії отримаєте. І не просто позитивної енергії, а й запас хорошого настрою, бо перед вами жива сцена, не синій екран телефізора чи монітора, а "живі", реальні актори, що передають Вам частинку себе. Це заворожує...

Весна... я хочу весни... коли ж настане ця весна??? чому знову падає сніг??? Це слова які я чую кожного дня. Всі помішались на пункті весни, всі проклинають зиму, забуваючи, що всього місяць чи два тому всі раділи снігу, зимі ,морозу. То ж для чого зараз так її проклинати??? Нерозумію я таких людей. Можливо я інший??? Навряд... Я теж люблю сонце і тепло, от тільки я навчився радіти будь-якій погоді. Поганої пори року не буває, не буває поганої погоди. Потрібно лише побачити, відчути цю красу, яка ховається навіть за сірим і холодним дощем...
Ви хочете весни? Так хто вам не дозволяє створити її у своєму серці? Відчуйте її своєю душею і подаруйте іншим. Як це зробити? Просто посміхніться, подаруйте іншим частинку "своєї" весни, покажіть всім, що ВЕСНА З НАМИ ЗАВЖДИ!!!